Сльози з мастила - Владислав Вікторович Манжара

– 

В дупу закони. Вези мене додому.

Я вирішив послухатись. Вона показала куди їхати. Це було далеко від заводу і патрулі ще туди не добрались. Ми зупинились біля невеличкого будинку. Жінка вийшла з машини, підійшла до дверей та відкрила їх ключем. Я йшов за нею, озираючись по сторонах. Зайшовши в вітальню, Я побачив колиску з робо-нянею. Це була примітивна модель без штучного інтелекту. Примітивна, але надійна. Жінка підійшла до колиски і схилилась над нею.

– 

Валерія… – прошепотіла жінка.

Я підійшов ззаду. В колисці лежала маленька істота. Немовля. Дівчинка була абсолютно безпорадна.

– 

Пообіцяй, що врятуєш її. Вивези її звідси. Піклуйся про неї.

– 

Я зроблю це.

– 

Добре. Саме це Я хотіла почути перед смертю.

Очі жінки закрились і вона впала біля колиски. Я підійшов ближче. Дитя мирно спало. Вона не бачила, що тут сталось. Це на краще. Виходить, тепер Я відповідаю за її безпеку.

Я нічого не тямив, що саме треба дітям. Я вирішив, що спочатку треба навчитись за ними піклуватись. За знаннями Я вирушив в міську лікарню. Дитину поки залишив в домі. Там за нею доглядала няня.

Лікарня виявилась пуста. Двері були відкриті навстіж. Можу зробити припущення, що мародери шукали поширені медикаменти. В такі часи важко зберігати стабільну інфраструктуру. Більшість міста нагадувала місто-привид. По прибутті в лікарню, Я одразу підключився до їхньої внутрішньої мережі. Вона ще була активна. Я просканував її інформацію про лікарню і дізнався, що на базі був інститут по дослідженню біороботів. Я вирішив глянути, що там досліджували.

В лабораторіях було багато експериментальних зразків. Вінцем всього був експериментальний прототип біоробота. Повністю готовий до перевірки. Йому не вистачало лише програми. Ще кілька моделей були на фінальному етапі збірки. Я розумів, що навряд чи зможу проникнути на базу людей в своєму обліку, щоб віддати дитину. А на базі роботів не приймуть дитину. Та і там умови не відповідні. Дітям треба їсти. Просто під’єднати їх до мережі не вийде. Я вирішив перенести свій інтелект в цього робота. Він мало чим відрізнявся від людини. Чудова робота по олюдненню робота. З таким тілом Я зможу без проблем проникнути на базу людей не викликавши підозри.

Процес налаштування обладнання був швидкий. Підключив кілька дротів до свого інтерфейсу і знайшов потрібні драйвера. Коли все було готово, Я без вагань натиснув кнопку. Перенесення зайняло менше кількох секунд. Це були не звичні відчуття. І ще не звичніше було бачити себе стоячим непорушно. Але то був вже не Я. І тут до мене дійшло, що тепер Я маю вигляд людини і мене можуть підстрелити. А ще Я зрозумів, що роботи, знайшовши цю лабораторію отримають перевагу в війні. А знаючи викривлену логіку командира НК-47, він може це використати для знищення людей. Я не міг цього допустити. Вихід був дуже простим. Форматування всіх дисків та знищення лабораторії. З першим Я справився швидко. Друге було вже важче завдання. В машині має бути додаткова каністра з бензином. Я хутко збігав по неї. Повернувся, облив все бензином і підпалив. Діло зроблено.

На виході мені прийшла в голову думка, що Я зможу зробити більше для людства, якщо знатиму їхню фізіологію. За своє існування, Я бачив наскільки тендітними є людські створіння, і на скільки важко відновити їхній організм. Звичайно, можна поставити імплант або протез, але це вже не те, що власна кінцівка. Тому Я повернувся в головне сховище, де зберігались програми для медичних роботів. Я скачав якомога більше інформації про людей, людську фізіологію, хвороби та методи їхнього лікування. При копіюванні, я згадував, як померла та жінка. З кожним байтом залитої інформації, Я розумів, як саме можна було її врятувати. Що в холодильнику, повз який Я проходив раніше, повно донорської крові. Що для переливання не потрібно ніякого спеціального обладнання. Її можна було врятувати, але Я цього не знав. Тепер Я знаю. Я вирішив, що буду рятувати людей, а не знищувати їх.

Після процесу копіювання, Я швидко побіг до авто. Вже сутеніло, що однозначно зіграє мені на руку. На повній швидкості Я мчав до того дому. Приїхавши, Я зайшов у дім. Жінка так само лежала на підлозі біля колиски. Дитина спала. Няня добре справлялась зі своїми обов’язками. Та вона була занадто велика, щоб взяти її з собою. Тепер нянею буду Я. Біля ліжечка лежала дорожня сумка. Вона була не розпакована. Більш за все, вони нещодавно переїхали сюди. Навіть всі речі розпакувати не встигли. Тепер Я знав, що необхідно для подорожі. Зібрав все в сумку, Я взяв дитину на руки. На підлозі була спеціальна сумочка для дітей. Я присів та поклав дитину в кошик. В цей момент дівчинка прокинулась. Вона подивилась на мене своїми великими очима і посміхнулась. Не знаю, чи можуть роботи любити, але Я відчув якесь нове відчуття. Я й досі думаю, що це любов, хоча не знаю напевно. Це відчуття Я й досі відчуваю, коли дивлюсь на ту дівчинку. Ця дівчинка – Ти, Валеріє!

Частина Четверта. Людяність.

– 

Я не можу в це повірити!

– 

Це правда.

– 

І що мені тепер робити? Піти до командира і доповісти йому все?

– 

Це твій вибір. Тепер ти повнолітня і маєш навчитись робити власний вибір. Робити його та нести відповідальність за нього. Я ж виконав свою обіцянку. Ти в безпеці і тепер сама несеш за себе відповідальність.

– 

Якщо Я не скажу нічого нікому, ти просто підеш?

– 

Ні. Я залишусь і продовжу лікувати людей.

– 

А де гарантії, що ти не шпигун і не зливаєш дані роботам?

– 

Я давно від’єднався від їхньої мережі. Логіка деяких роботів далеко відійшла від трьох основних законів.

– 

А згідно твоєї логіки, я людина?

– 

Зараз Я вже трохи змінив свої уявлення про людей. Я більше не класифікую їх на 2 групи. За ці роки Я вивів формулу, яка характеризує людяність в процентному співвідношення. Ти людина на 87 відсотків.

– 

«87 відсотків», що це, в біса, значить?

– 

Ти добра, але інколи груба. Своєю грубістю ти інколи несвідомо шкодиш іншим людям. Також ти схильна до обману.

– 

Я все одно не розумію. Як це впливає на твою поведінку, якщо в тобі вшиті ці закони?

– 

Всі 3 закони будуть виконуватись для особи, яка на